Крок до мрії: 1025-річчя хрещення Київської Русі

ми

Виховна та національно-духовна функція художньої літератури.

Тут доречно пригадати крилаті слова російського критика В.Бєлінського, який писав, що дитячі книжки пишуться для виховання, а виховання — велика справа, оскільки воно вирішує долю людини. І це справді так, адже кожна книжка, яку читає дорослий дитині, виховує її розумово, морально, естетично. Від того, як прочитає твір вихователь, на чому він розставить акценти, на що зверне увагу дитини, залежить її ставлення до змісту прочитаного, що. Через ставлення дитини до героїв і подій художнього твору в неї формуються певні уявлення про довкілля, закони людського життя, моральні та естетичні почуття, правила й етичні норми поведінки. Чим глибше дитина занурюється у змісті твору, сприймає і розуміє його, тим більший виховний вплив він здійснить на неї. Якщо ми хочемо, щоб літературний твір позитивно вплинув на дитину, потрібно відшукати засоби управління процесом сприймання художнього твору відповідно вікового періоду дитини, які б підсилили емоційний відгук на книгу, створити умови, що сприяли б перенесенню знань і почуттів дітей, які вони одержали під впливом книги, в їх активну, практичну діяльність.
За словами О.Запорожця, художній твір сприяє не лише засвоєнню нових знань і вмінь, не лише формує окремі психічні процеси, а й змінює загальне ставлення до дійсності, стимулює виникнення нових, більш високих мотивів діяльності. У художніх образах відображено національний характер героїв, їхню національну психологію, свідомість, національний менталітет. Через описи пейзажів, природи дитина пізнає свій рідний край, свою Вітчизну, а художнє розкриття взаємовідносин українців, родинних і дружніх стосунків формує у дитини високу духовність, притаманну українському народові. Книги, написані зразковою, образною живою рідною мовою, сприяють формуванню національного менталітету, високої духовності дитини. Особливо цінним у цьому відношенні є український фольклор, який акумулює в собі не тільки квінтесенцію національного досвіду, а й витончену влучність та точність мови. Прислів'я, приказки, приповідки, казки відбивають ментальність нації, той духовно-моральний кодекс, ті думки, до яких дійшов народ упродовж своєї багатовікової практики.

днз

ми

Методика проведення бесід на морально-духовну тематику.

Такі бесіди проводяться у дошкільному закладі як самостійне заняття з дітьми старшого дошкільного віку та як прийом навчання після читання твору в усіх вікових групах. Бесіда — це організована й цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на відповідну моральну тему, складається вона із запитань та відповідей.
Мета бесід — систематичне роз'яснення дітям норм і правил моралі, допомога в усвідомленні ними морального досвіду.
Відомо, що дошкільники вирізняються здатністю до наслідування. Діти наслідують товаришів, дорослих, і героїв літературних творів. Завдяки наслідуванням вони оволодівають правилами поведінки, засвоюють морально-духовні поняття та норми спілкування.
Бесіда, яка проводиться одразу після читання твору під керівництвом педагога, забезпечує дітям орієнтування на позитивні зразки поведінки, допомагає диференціювати 2хороше” і “погане”, усвідомити, що можна наслідувати, а що засуджувати. У процесі таких бесід у дошкільників формується вміння у своїй поведінці і вчинках наслідувати приклади хороших людей, позитивних героїв художніх творів.
З дітьми старшого дошкільного віку проводяться бесіди про вчинки дітей. Така бесіда пов'язується з певним життєвим фактом, конкретним вчинком дитини.. ЇЇ мета — роз'яснити суть морального вчинку, охарактеризувати поведінку дітей, усвідомити свої вчинки, правильно його оцінити й викликати відповідні моральні відчуття, які вимагали б схвалення чи засудження.
Наступний тип бесід поєднує обговорення змісту художніх творів та поведінки і вчинків дітей. Змістом цих бесід виступає зіставлення вчинків літературних героїв з поведінкою дітей, на основі чого формуються узагальнені уявлення про норми і правила поведінки людей, система моральних оцінок.
У процесі таких бесід розв'язуються такі завдання :
- формування узагальнених моральних уявлень про чесність, правдивість, скромність та інші моральні категорії;
- виховання адекватної взаємооцінки та самооцінки відповідно до загальних норм і правил поведінки;
- формування свідомого ставлення дітей до виконання правил поведінки;
- спонукання дітей до позитивних моральних вчинків.
Бесіди можуть бути колективні, групові та індивідуальні.
Колективні бесіди проводяться з усією групою, плануються, плануються як самостійне заняття. Орієнтовна тематика : “Чесність і правдивість”, “Дружба і товаришування”, “Скромність”, “Чистота та охайність” і т.д.
Групові бесіди проводяться тоді, коли виникає необхідність у роз'ясненні норм і правил моралі декільком дітям. Наприклад, вихователь помітив, що декілька дітей не дотримуються правил особистої гігієни, неохайно поводяться з особистими речами, іграшками. У вільний від занять час з ними проводять бесіду “Будь охайним”.Групові бесіди можуть бути як планові, так і позапланові, тобто проводитись у разі необхідності.
Індивідуальні моральні бесіди проводяться у зв'язку з певним вчинком дитини з урахуванням індивідуального підходу. Успіх такої бесіди багато в чому залежить від того, чи вдасться вихователю викликати дитину на відвертість Для цього необхідно добре знати свого вихованця, особливості характеру, його інтереси, запити, рівень морального розвитку. Тематика індивідуальних бесід досить різноманітна: “Ти і твої товариші”, “Твій друг”, “Правдивість і чесність”.. Такі бесіди можна проводити щодня.
Етична бесіда передбачає узагальнення попередніх знань, уявлень дітей, тобто має узагальнювальний характер, тому потребує серйозної підготовки як вихователя, так і дітей. Якщо у дітей не буде попередніх знань і уявлень, бесіда не вдається.
Для того, щоб бесіда давала позитивні наслідки, необхідно передбачити тематичне читання художніх творів на дану тему впродовж певного часу ( як на заняттях, так і повсякденному житті).
Для бесід доцільно підібрати чи скласти розповіді з прикладами позитивної і негативної поведінки, моральні задачі, загадки, вірші. Слід продумати, як використовувати художні картини, ілюстрації, діафільми.

днз

ми

Мудрість народної педагогіки.

Батькам, педагогам у своїй виховній роботі варто враховувати провідні ідеали народної педагогіки. Згустки народної мудрості про виховання найяскравіше виражені у фольклорі. В ньому знаходимо чимало діамантових педагогічних розсипів, які становлять неоціненний скарб для духовного становлення особистості.
Усна народна творчість українського народу розмаїта і жанрами, і темами, і змістом. Однією з головних проблем є проблема виховання дітей в дусі поваги до старших, наслідування народних традицій, виховання позитивних моральних якостей, правильної свідомості.
Серед величезного багатства української народної творчості — важливе місце посідають казки — найдавніший фольклорний жанр. Їхній розвиток органічно пов'язаний з розвитком суспільного життя українців, вони містять багато життєвої правди, глибокої педагогічної мудрості. Крізь плин віків з сивої давнини казки донесли до нас педагогічні ідеали духовних цінностей.
Народна казка потрібна кожній дитині як її насущний, духовний хліб, який ніколи не приїдається. Адже казка зачаровує дитину образністю рідного слова, красою співучої української мови. Саме про це писав І.Франко : “Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете ніколи” Великий Каменяр вважав, що казки впливають на моральне виховання дітей. Ось чому він писав:”Я бажав би, щоб наші діти в інтересі здорового й морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин... Відси вони винесуть перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості, а надто любов до природи і охоту придивлятися близько її творам, прислухатися її таємній мові, чути себе близькими до неї, підглядати, а далі й прослідувати її великі загадки”.
До поетичної народної творчості належать короткі влучні вислови — приказки, примовки, прислів'я, загадки, прикмети, каламбури, вітання, побажання, афоризми. Серед дитячого фольклору в цьому жанрі найпоширеніші примовки, заклички, мирилки.
До епічного жанру народної творчості належать думи, балади, історичні пісні.
Прислів'я — це короткий, стислий поетичний твір афористичної форми, повчального змісту. Це своєрідне сховище народної мудрості, яке дбайливо зберігається історією та передається з покоління в покоління. Прислів'я і приказки здійснюють подвійний вплив на дитину як за формою, так і за змістом. У змісті прислів'їв і приказок з особливою педагогічною доцільністю поєднуються виховні та навчальні функції. Виховні функції закладені вже в самій формі цих афоризмів, адже вони “гранично стислі, лаконічні, малослівні, напутливі, легко запам'ятовуються, стають девізом у житті молоді”. Моральні норми і правила ненав'язливі, легко запам'ятовуються: “По правді роби, по правді й буде”, “Правда кривду переважить”, “Шануй людей і тебе шануватимуть”.
Результати дослідження Н.Гавриш, присвяченого вивченню особливостей усвідомлення дітьми переносного значення прислів'їв і приказок, довели, що діти виявляють інтерес до незвичного змісту цих виразів, прагнуть визначитись у їх значенні, проте вагаються в розумінні та інтерпритації. Дітям було запропоновано пояснити значення безобразних і образних прислів'їв, причому останні спочатку були дані дітям поза контекстом, ізольовано. Прислів'я, що мають пряме значення, на кшталт - “Добре діло утіха, коли ділу не поміха”, “Хто не працює, той не їсть”, діти усвідомлювали досить легко й пояснювали правильно. Образні ж прислів'я, з переносним значенням діти прагнули пояснити, відтворюючи один наочний образ, відповідно до конкретної ситуації. Абстрагована ж сутність прислів'їв залишалася для більшості дітей закритою. У дітей виникали асоціації, причому часто не за змістом усього прислів'я, а на якесь окреме слово, і саме це заважало їм відійти від конкретної ситуації до узагальненого образу.

днз

Оцінно - моральні судження в структурі художньо-мовленнєвої діяльності.

Дослідження формування у дітей моральних оцінок та оцінних суджень здійснювалося такими вченими, як Ш.Амонашвілі, Б.Ананьев, Н.Анкудінова, А.Богуш, І.Бронніков, М.Голощокіна, В.Горбачова, О.Монке та ін..
Оскільки цінності можуть бути різними, різною за змістом і спрямованістю буде й оцінка.
Оцінний еталон морально-етичного змісту — це зразок, взірець словесної характеристики поведінку або вчинку людини ( героя художнього твору) відповідно до усталених у суспільстві морально-духовних норм і правил. Оцінні еталони складаються на основі морального кодексу й норм, що прийняті в даному суспільстві.
Оцінки використовуються як з навчальною метою, так і з виховною. Під впливом педагогічної оцінки у дітей формуються елементарні оцінні дії та оцінно-етичні судження.
Оцінна дія — це насамперед мовленнєва дія, конкретне висловлювання, яке відбиває у словах певне ставлення дитини до предмета оцінки на основі аналізу процесу чи результату діяльності, це мовленнєва дія, в якій розкриваються мотиви, що спонукають дитину до вибору відповідної оцінки.
Судження є однією з форм логічного мислення, в якій стверджується або заперечується наявність у предметах і явищах певних властивостей, зв'язків та відношень між ними.
Етика означає “той, що стосується моралі”, вона розкриває моральні категорії, за допомогою яких виражаються моральні принципи, норми оцінки, правила поведінки, тощо.
Етичні норми — це норми етикету етикету, норм поведінки, правил чемності, що склалися в суспільстві. Оцінно-етичні судження — це висловлювання, в яких на основі аналізу процесу і результату змісту художніх творів стверджується або заперечується адекватність поведінки та вчинку людини ( героя художнього твору) до морально-етичних норм, що прийняті в суспільстві; це характеристика певного ставлення особистості до поведінки іншої людини ( героя художнього твору ); розкриття мотивів, що спонукали дитину до вибору відповідної оцінки.
Формування морально-етичних оцінок досліджувалося такими вченими, як О. Запорожець, Р.Ібрагімова, Н.Карпинська, Л.Пеньєвська та ін. Учені відзначають, що в дошкільному віці виникають перші етичні оцінки, на підставі яких діти вчаться диференціювати хороші й погані вчинки. Н.Циванюк вивчила розуміння казки дітьми 3-5 років та характер моральної оцінки, яку дають діти вчинкам казкових героїв, їхнє емоційне ставлення до казкових персонажів. Спостереження засвідчили, що навіть наймолодші діти дають здебільшого правильну оцінку героям казки. Водночас автор відзначає, що ця оцінка виникає в результаті переносу загального позитивного або негативного емоційного ставлення на конкретні вчинки, а це є результатом повного усвідомлення сюжету казки і вчинку героя. Автор коментує цю тезу таким чином : оскільки у традиційних народних казках майже завжди носіями як позитивних, так і негативних рис характеру і поведінки є одні й ті самі герої, у дітей створюється позитивне ставлення до одних і негативне до інших. На її думку, саме позитивний збіг, а не усвідомлення , приводить до того, що в дітей моральна оцінка героїв казок є об'єктивною, тобто тут спостерігається тісний взаємозв'язок між емоціями, емоційним ставленням дитини до казки і моральною оцінкою. Таке співвідношення між емоційним ставленням і моральною оцінкою вчинку є наслідком того, що в молодших дітей загальне емоційне ставлення визначає і етичну, і моральні оцінки. Та інколи, зауважує дослідниця, вже в цьому віці не збігаються оцінка вчинку й емоційне ставлення до героя. За словами Н.Циванюек, це перші симптоми диференціації безпосереднього емоційного ставлення і моральної оцінки вчинку героя.
Так, у дітей 4 — 5 років вже починають формуватися моральні поняття “добре”, “погано”. За змістом вчинку діти відносять його до первинних моральних категорій і на основі цього дають йому адекватну моральну оцінку. Дослідниця доходить висновку, що емоційне ставлення відтепер підпорядковується моральній оцінці та обгрунтовується на основі усвідомлення взаємовідносин казкових героїв, тобто дитина добре розуміє і того, хто скоїв вчинок, і того, на кого він був спрямований.
Л.Славина пропонувала дітям третього року життя послухати коротенькі оповідання казкового змісту про тварин і запитувала в них, хто їм сподобавсь і чому. Виявляється, що вже діти 2 років дають правильні недиференційовані оцінки вчинків героїв. Дослідження (В.Давидов, Н.Карпинська, Є Фльоріна) показали, що в самому процесі слухання художнього твору думка дитини та її почуття виступають нероздільно, оскільки у ставленні дитини до того чи іншого героя вже наявний оцінний момент, а оцінка є результатом аналізу і синтезу.
Н.Карпинська зазначає, що вихователь ще не встигає закінчити читання уривку з книжки “Козак Голота”, як діти вже “ставлять” свої позитивні оцінки сміливості й патріотизму герою твору. Ці висновки вже були зрозумілими для дітей у процесі слухання. Діти не люблять “поганого” кінця. Герой твору, який викликав симпатію дитини, обов'язково повинен мати успіх, і якщо дитина сама складає кінець твору, її позитивний герой не може потрапити в біду. Дитяча наївність, добре серце дитини при правильному вихованні ніколи не терпить зла. Зло обов'язково повинно бути покарано, а добро перемогти.
Текст, що особливо сподобався дитині в казці, потребує від неї більш складної роботи думки — їй потрібно виділити героя, що справив на неї найкраще враження, визначити мотиви поведінки позитивного персонажа, провести елементарний аналіз його вчинків. Дослідження Н.Карпинської щодо виявлення розвитку процесу усвідомлення дітьми моралі казок свідчать про різні ступені глибини та усвідомлення мотивувань учинків персонажів казок дітьми. Н.Карпинська в результаті досліджень виявила й факти, коли зрозумілі та близькі приклади поведінки героїв казки діти зіставляли зі своїм власним досвідом.Діти переносять мораль казки не тільки на свій власний досвід, а й зіставляють учинки своїх товаришів з мораллю казки.У результаті досліджень вчені дійшли висновку, що систематичне розповідання і читання дітям народних казок, активне, цілеспрямоване керування дитячим сприйняттям формує активне і свідоме ставлення до героїв та їхніх учинків ще під час слухання казки, сприяє правильному визначенню їхніх позитивних і негативних якостей. Діти вчаться орієнтуватися в ідейному змісті казки, осмислювати повчальні висновки. Усвідомлена дошкільником мораль казки знаходить своє відображення в судженнях, суперечках, розмовах, а усвідомлення одержаних вражень, оцінка поведінки казкових персонажів допомагає дітям осмислити свої власні вчинки.
За дослідженнями О.Монке було встановлено певні стадії формування оцінно-етичних суджень у дітей, а саме:
- сприймання художніх творів:
- розуміння змісту художнього тексту;
- усвідомлення дій і вчинків героїв художніх творів;
- емоційний відгук на поведінку і вчинки героїв у формі співчуття, співпереживання, схвалення, засудження;
- оцінно-етичні висловлювання дітей щодо поведінки і вчинків героїв;
- мотивація висловленої оцінки.
У ході навчання, за даними О.Монке окреслилися певні тенденції щодо формування ОЕС у дітей:
- темпи формування ОЕС залежать від розуміння й усвідомлення дітьми сутності відповідної морально-етичної категорії як позитивного, та і негативного відтінку;
- адекватність ОЕС дітей дошкільного віку залежить від оцінної ситуації та об'єкта оцінки; в ситуації взаємооцінки (оцінки героїв художніх творів, однолітків) адекватність підвищується, в ситуації самооцінки адекватність оцінних суджень різко падає;
- відчувається залежність темпів формування ОЕС та їх адекватності від виду діяльності; з'ясувалося, що навчальні заняття з художньої літератури підвищують темпи і адекватність формування.;
- темпи збагачення словника дітей лексикою морально-етичної спрямованості залежать від занурення дітей в активну оцінно-етичну діяльність як на заняттях з різних розділів програми, так і в повсякденному житті;
- активне вживання дітьми прислів'їв і приказок морально-етичної спрямованості обумовлюється позитивними стимулами з боку вихователя.
Як засвідчив аналіз наукових досліджень з означеної проблеми оцінка й оцінні судження є важливим показником морально-духовного становлення дитини.

ми

орнамент

діти

“За християнськими заповідями”

На жаль, не кожна доросла людина мала радісне дитинство. Але ті, хто був щасливою дитиною, мають у дорослому житті міцний захист, спогади про нього зігрівають душу, людина відпочиває від турбот сьогодення.

Найголовніше для батьків є те, чи стане їхня дитина Людиною. Людиною, яка прямує до добра, до святості, чи зійшла з цього шляху.

Щоб виховати доброчесну дитину, батьки самі мають стати дітьми, - “Хто Царства Божого не прийме, як дитина , - не ввійде до нього” (за Марком). Адже світ дитини є органічним, і чудо в цьому світі є такою самою реальністю, як фізичний світ предметів для дорослої людини. Якби дорослий побачив на вулиці живого Ісуса Христа — він би не повірив очам своїм, а от малюк повірив би і зрадів.

Ти для Бога такий особливий,

Неповторний, чудовий такий!

Глянь у очі Ісуса сміливо,

Своє серце Йому відкрий..

І дорога твоя засяє,

Як веселка барвиста у небі,

Бог, як Батько, про тебе подбає,

Бо у нього є все для тебе.

Дитя — невинне сотворіння, зовсім беззахисне, яке не може жити без мами і тата. У ранньому дитинстві сім'я — це єдине соціальне середовище для дитини, саме через сім'ю дитина сприймає світ.

Згодом дитина усвідомить себе як окрему особистість, але цей процес ніколи не доходить до кінця: зв'язки з сім'єю, створені у ранньому дитинстві, зберігаються все життя - як джерело життєвих сил, до якого ми припадаємо у важку хвилину.

Духовне багатство сім'ї часто є значно більшим, ніж це усвідомлюють батьки.

Сім'я — це як мала церква, де відбувається зустріч поколінь, де старше покоління дарує свої знання молодшому. Тож велике значення має, що саме дарують батьки, ким вони, дарувальники , є .

Щоб забезпечити дитині умови здорового та духовно повноцінного життя, дорослі мають створити особливе середовище, в якому молодшим легше освоювати глибини і потенції власного внутрішнього світу, збагачувати ними своє життя і життя інших людей. Іншими словами, дорослі забезпечують дитині, у міру дорослішання, стати творцем власного духовного розвитку.

Дорослішання — це важкий, навіть болючий процес. Якщо перешкодити розвитку людських здібностей, дитина може перетворитися на карикатурну подобу людини. Якщо дитячу душу ранити або занехаяти, чи дозволити скористатися дитячою довірливістю та наївною недосвідченістю і залучити до зла, дитина хворіє — і душа , і тіло. У багатьох казках це описано (як-от у “Сніговій королеві” Андерсена, коли серце Кая перетворилося на крижину

Духовність дитини — це складне об'ємне поняття: це ставлення дитини до навколишнього світу, до батьків, до себе, до Бога.

Життєдайний вплив сім'ї може уповільнюватися зустрічним поганим впливом на дитину поза сімейного середовища. Але тих зернин, що посіяні в дитячій душі в перші роки життя, коли малюк живе одним життям з родиною, ніщо не може знищити. Тож рано чи пізно світлі сили душі стануть на бій з темними, душа знову почне шукати Бога. Розвиток духовних сил дитини у ранньому дитинстві відбувається нормально, якщо сім'я сама живе духовним життям.

У ранньому дитинстві духовний розвиток відбувається органічно, бо дитяча душа є чистою і безневинною. Хоча й тоді у деяких дітей спостерігаються початки пристосуванства, хитрощів, неправди, але це є мізерні прояви, що не займають великого місця у їхній душі.

Дуже важливо вже тоді привчати дитину,, щоби вона чинила у згоді з глибокими, щирими почуттями, щоби душа і серце були натхненниками її дій.

Це не є легкою справою. Треба багато терпіння, розуму, передбачливості, щоби навчити дитину розпізнати неправду в якомусь своєму вчинку, але не привчаючи дитину до відповідальності за свої дії та слова, не можна створити основу для її духовного розвитку.

“Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм” (Мр.10. 14-15)

гра

Кiлькiсть переглядiв: 128

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.